Під галереєю ратуші з південного боку встановили виготовлену з бляхи фігуру єврея. Він тримав у руках велику хлібину з написом «один грош». Це мало означати, наскільки дешевий у Станіславі хліб. Цікаве повідомлення про розміри площі Ринок навколо ратуші було подане у публікації міської газети «Кур’єр Станиславовський» за 15 січня 1905 року. Загальна площа – 9667 квадратних метрів. На ній могло розміститися 34636 осіб з розрахунку чотири людини на квадратний метр, тобто практично все тодішнє населення міста, що нараховувало тоді 33077 осіб.

Ратуша, тобто будинок для самоврядування міської влади, за традицією європейських середньовічних міст завжди будувалася в центрі квадратної площі, яка традиційно носила назву Ринок. Тут відбувалися щоденні торги продуктами, які доставляли селяни з навколишніх сіл. У 1675 році в історично-географічному центрі міста-фортеці замість дерев’яного спостережного пункту було збудовано тимчасове приміщення першої ратуші, вежа якої постійно використовувалася як військово-пожежний спостережний пункт міста. Як розповідає заступник директора Івано-Франківського обласного краєзнавчого музею Михайло Паньків, уже в той час всі військові споруди і ратуша були з’єднані між собою системою підземних переходів і запасних виходів, які в зруйнованому вигляді збереглися до наших часів.

Станіславська ратуша була свідком великих ярмарків. Вони проводилися тричі на рік: починалися 7 травня, 8 вересня та 28 листопада і тривали, зазвичай, чотири тижні. Сповіщав про початок і закінчення ярмарку ратушний дзвін. Звідки тільки не приїжджали на станіславський ярмарок люди! Біля ратуші можна було почути німецьку, італійську, французьку, чеську, словацьку, угорську, татарську, турецьку, російську, білоруську, шведську та інші мови. Навколо ратуші знаходилось багато крамниць, лотків, складів тощо. Так, у переписі Станіслава в 1720 році міст яться відомості про 27 крамниць. В актах часто згадується про «склепи під ратушею». Тут на щоденних і тижневих торгах можна було побачити міщан, селян, ремісників з різних цехів. Один-два рази на тиждень спеціально призначені люди перевіряли ваги та інші вимірювальні прилади в шинках та у перекупок і в ратуші ставили відповідні клейма. Без такого клейма торгівля заборонялася.

Дерев’яне приміщення цієї ратуші простояло заледве двадцять років. Після турецької облоги його розібрали і в 1695 році завершили будівництво на його місці нової споруди, яка довго прослужила місту. Архітектор Кароль Беное вміло поєднав стрілчасті вежі із кроквяним склепінням поверхів у формі хреста. Його рамена чотирма кінцями виходили до кутів ринку і чотирьох сторін світу.

Від цього часу в ній засідав магістрат, відбувалися суди і приймалися найважливіші рішення. Міський уряд на чолі з бургомістром відав адміністрацією і мав під своєю владою суд у цивільних справах. Лавники під керівництвом війта розглядали судові справи. Суд лавників мав «право меча», тобто міг засуджувати винних до смертної кари, але приймати рішення про страту він міг лише в присутності представника власника міста – намісника.

З усіх судових вироків смертної кари у XVII столітті один було винесено жінці за чарівництво. Насправді її було покарано за розбещення юнаків, але через відсутність відповідної статті її було обвинувачено у чарівництві й засуджено до спалення. У Станіславі це був єдиний випадок автодафе.

Саме суд лавників карав на смерть карпатських опришків, що перебували у підземеллях ратуші, а перед тим – у будинку на вулиці Старозамковій. Остання прилюдна розправа відбулася 25 квітня 1754 року на площі Ринок: був страчений сподвижник і наступник Олекси Довбуша Василь Баюрак. Передсмертним проханням приреченого було пограти на гуцульській сопілці. Це запам’ятав і зафіксував очевидець тих подій польський поет Францішек Карпінський, якому на той час було тринадцять років. 1992 року в День незалежності України з ініціативи професора Володимира Грабовецького на ратуші було встановлено меморіальну дошку Василеві Баюраку.

У 1871 році на місці дерев’яної ратуші, яка була знищена пожежею у вересні 1868 року, звели нову будівлю. Її автором був професор Покутинський. Основу вежі облицювали білим мармуром аж до п’ятого поверху. Завершувалася ратуша оглядовою галереєю. Над нею з чотирьох сторін відраховували час годинники на тій самій висоті, що й нині. Під час Першої світової війни, з 8 по 19 лютого 1915 року, тривали важкі бої за Станіслав, в ході яких найбільше потерпіла центральна частина міста. Ратуша, як найвища споруда в місті, що використовувалася як артилерійський спостережний пункт, була зруйнована вщент.

У 1928 році розпочалася її відбудова. Зводилася ця сучасна за виглядом споруда у модерному стилі з використанням залізобетону за проектом інженера Треля. В основі її – хрест, з перетину якого піднімається вежа висотою 47 метрів. У південно-східній частині фундаменту помістили капсулу з текстом з історії ратуші. Будівництво тривало чотири роки. Ярмарки на навколишній площі більше не проводилися. Вона стала місцем відпочинку мешканців і гостей міста. Влітку щонеділі і в свята у післяобідню пору на фасадному майданчику першого поверху ратуші грали духові оркестри.

У 30-ті роки минулого століття станіславська ратуша знову стала свідком бурхливих подій. Тут відбувалися так звані походи голодуючих з вимогами хліба і праці, страйки тощо. 19 вересня 1939 року, коли з міста втекла адміністрація, місцеві комсомольці Августин Євчук та Берл Гундерт за рішенням революційного комітету міста до приходу Червоної армії підняли над ратушею червоний прапор. Відступаючі польські вояки застрелили Євчука на її верхівці, а Гундерта – неподалік від неї. Того ж дня до міста ввійшли війська Червоної армії. Приватні крамниці та ресторани, що розміщувались у крилах ратуші, закрили.

Чергова загроза нависла над унікальною спорудою під час фашистської окупації. Її хотіли підірвати, але не змогли, оскільки стіни були із суцільного залізобетонного моноліту.

З 26 квітня 1959 року в ратуші розмістилася експозиція обласного краєзнавчого музею. Нині вона складається з відділів природи, історії та сучасного народного мистецтва. В музеї систематично організовуються виставки, приурочені до визначних історичних дат, фотовиставки, демонструються твори народного мистецтва: вироби з соломки, бісеру, писанки, вишиванки тощо. Щороку сюди приходять понад 60 тисяч відвідувачів, проводиться кілька наукових конференцій, матеріали яких видаються окремими книгами. З 1993 року видаються «Наукові записки Івано-Франківського краєзнавчого музею».

Площа Ринок нині – улюблене місце відпочинку дорослих та малечі. На Новий рік тут прикрашають кілька живих ялинок, а після Водохреща іграшки знімають, і ялинки знову милують око первозданною красою. Майже кожної неділі і на свята проводяться фестивалі, конкурси, змагання, концерти.

Ірина ШАЛКІТЕНЕ