Глянувши на Світлану Мальону, молоду, красиву і розумну дівчину, ростом всього 160 см., зразу і не скажеш, що вона дворазово нагороджена званням «Майстер спорту» по самбо і дзюдо, чемпіонка багатьох турнірів. Про її спортивні досягнення і вирішили ми порозмовляти.

Світлано, що тебе спонукало займатися таким видом спорту як дзюдо

– Коли я була у сьомому класі, однокласниця запропонувала сходити з нею на тренування, де тренером була її сусідка. Я довго не вагалася, зразу погодилася. Прийшла, попробувала і мені сподобалося. До того я зовсім з цим видом спорту не була знайома. Перші мої тренування проходили в Прикарпатському університеті. Позаймавшись півтора, місяця група розпалася і не було тренувань. І аж через півроку тренування відновилися. А десь через два місяці я вже поїхала на міжнародний турнір у Чернівці і виборола перше місце.

Як батьки поставилися до твого вибору: займатися бойовим видом спорту

– Раніше я ходила на танці, а щодо дзюдо, то батьки забороняли мені ним займатися. Вони казали: «Як це дівчина буде займатися таким видом спорту». У них було категоричне «ні». Довгий час я тренувалася, приховуючи це від них. Для них постійно вигадувала різні історії: то, що йду на заняття з танців, чи до подруги, чи ще щось. Коли вже серйозно почала займатися – почалися поїздки на змагання, прийшла тренер Валерія Андрусишин до мене додому і починала вмовляти батька відпустити мене на змагання. Він був, звичайно, проти, вважав, що мені треба ходити в школу і добре вчитися, інколи навіть не хотів розмовляти з Валерією Святославівною. Але пізніше зрозумів, що зі мною безнадійно сперечатися. А коли я вже почала привозити медалі зі змагань, то вони побачили, що я серйозно хочу цим займатися і підтримали мене.

Постійні роз’їзди і тренування не заважали тобі навчатися

– Ні, навіть навпаки. Раніше, чесно кажучи, я не дуже добре навчалася. Але завдяки спорту я стала краще вчитися, бо батьки поставили умову – не будеш вчитися – не буде тренувань. Тому я намагалася якомога краще навчатися, щоб у них не було до мене претензій, і вони мене відпускали на змагання. Незважаючи на постійну зайнятість у спорті, закінчила я школу із срібною медаллю. Спорт навчив мене раціонально використовувати час. Інколи брала підручники із собою на змагання, в дорозі вчила. Крім того, в школі мене підтримували, завжди відпускали.

Світлано, скільки часу тобі знадобилося, щоб отримати звання «Кандидат у майстри спорту»

– Кандидата у майстри спорту мені присвоїли скоро, десь за два роки після того, як почала займатися дзюдо. Виграла юнацькі змагання – взяла третє місце у Чемпіонаті України. Перед тим я також перемагала у багатьох турнірах. А майстра спорту довший час мені не вдавалося отримати. Брала участь у багатьох Чемпіонатах України, здавалось, ось-ось виборю перше місце, але ніяк не везло. Майстра спорту я отримала вже тоді, коли навчалася в університеті. Власне, я тому і вступила на факультет фізичного виховання, бо хотілося досягти вищих результатів. Мені тоді здавалося, що якщо я піду вчитися на інший факультет, то зі спортом буде покінчено, не вистачатиме часу. Крім того, я твердо знала, що піду ще кудись вчитися. Через рік я заочно вступила на юридичний факультет. під час навчання я мала можливість тренуватися два рази на день, частіше їздити на змагання. А на другому курсі в 2000 році я отримала звання «Майстра спорту», ставши чемпіонкою України по самбо. Я була дуже рада посісти І-ше місце, бо раніше я своїй суперниці програвала, вона вже на той час була багато років майстром спорту міжнародного класу. На наступний рік я вже отримала майстра спорту по дзюдо. Ці змагання були для мене важкими, оскільки був вивих плеча. Під час сутички я сама його вставляла і дальше боролася. Я не могла признатися тоді, бо мене б дискваліфікували б. З такими травмами заборонено змагатися. Після цієї перемоги я мала їхати на змагання до Європи. Але через брак фінансової підтримки не поїхала.

Окрім спорту, чим ще займаєшся, як відпочиваєш

– Починаючи з 2003 року і до сьогодні займаюся тренуванням дітей по дзюдо. Їжджу з ними на змагання. Також навчаюся в аспірантурі на кафедрі «теорії і методики фізичної культури». Оскільки я маю ще й правову освіту, то пишу кандидатську дисертацію «Правова підготовка майбутніх фахівців фізичного виховання». Так як в нас спортсмени мало захищені, погано знають свої права, свої обов’язки, то мене це питання зацікавило. Також дуже люблю їздити в гори. для мене гори – це не лише відпочинок, а й місце, де заряджаюсь позитивною енергією. Їжджу з рідними, друзями, дітьми, яких треную. А ще мені дуже подобається кататися на лижах і ковзанах.

Галина ЦАП